Інтимна лірика Тараса Шевченка


За блискучим зображенням героїчногоминулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна непомiтити "iншого Шевченка" - тонкого лiрика, якому не чуже усе людське,у тому числi й кохання. Тарас Шевченко мав свiй iдеал жiнки, вiн кохав iбув коханий. I хай iнтимна лiрика за обсягами поступається творам,присвяченим iншiй тематицi, його балади, вiршi та поеми про коханняявляють собою чудовi зразки лiричної поезiї. Суто художньо iнтимна лiрика Шевченка нагадує за змiстом i формоюукраїнську народну пiсню. Багато вiршiв присвячено Ганнi Закревськiй("Г. З.", "Моя ти доле чорнобрива", "Рожевая зоре", "Свято моє! Єдинеєсвято!" та iншi), але не забуває поет i про своє свiтле перше пiдлiтковекохання до Оксани Коваленко ("Ми в купочцi колись росли" тощо). Та нетiльки в творах автобiографiчного плану кохання постає "єдиним святом"серед сумної дiйсностi. Якого ж ми раю У Бога благаєм? - ставить поет риторичне запитання у вiршi "Зацвiла в долинi...", описавшиперед цим просту сценку, як виходить дiвчина в бiлiй свiтинi з бiленькоїхати до молодого козака.Кохання у Шевченка - не палка пристрасть, воно цнотливе i нiжне. Негарячi обiйми - а саме невинний поцiлунок на тлi такої самої осяяноїсонцем i невинної природи. "Наче сонце засiяло" - каже вiн про поцiлунокдiвчини у вiршi "Менi тринадцятий минало". Воно трепетне, невибагливе тащире. Його моральнiсть має витоки в релiгiї. Але шевченкiвськiй iдеалкохання передбачає й iншi риси: при зовнiшнiй скромностi i стриманостi,це кохання - велике i справжнє, сповнене внутрiшньої сили, вонопередбачає однолюбство та вiрнiсть на все життя, i цiнується бiльше заостаннє. Перетворюється на одиноку тополю дiвчина, милий якої теж пiшов кудись тазагинув ("Тополя"). За коханою слiдом пiшов "жити у воду" i "рибалкакучерявий" у баладi "Утоплена". Але не лише в баладах зображується вiдданiсть коханих одне одному -навiть у "Гайдамаках" знаходяться рядки, присвяченi цьому свiтломупочуттю. I не лише безпосереднi - наприклад, один з ватажкiв повстання,Максим Залiзняк спiвчуває Яремi, коли його кохану викрали; людина, щоприсвятила життя боротьбi визнає, що крiм ненавистi до ворога iснує ще йця важлива цiннiсть. У деяких iнших поезiях, що не належить до iнтимної лiрики, су-спiльнийустрiй засуджується ще й за те, що вiн стає перешкодою iснуваннюпростого й чистого кохання. Кохання - щастя, доводить Шевченко, його вiдсутнiсть - велике горе.Розбещенiсть, зрада - те, що перетворює кохання з "раю" на "пекло".Зрада заслуговує жорстокого покарання: наприклад, героя поезiї "Коло гаюв чистiм полi" Iвана труять дiвчата за те, що "лицявся то з тiєю, то здругою любо". Бiль i туга звучать у рядках поезiї "I широкую долину", побудованої уформi спогадiв розлученої долею пари. Не вiтри шматують тополю – цеобраз дiвчини, створеної для кохання, яку кривдить доля ("Не тополювисокую..."). Невесело на свiтi жить, Коли нема кого любить, - визнає героїня вiрша "Ой, одна я, одна".Отже, можна пiдбити пiдсумок: Шевченко високо цiнував кохання, алесправжнє, iдеалом якого були однолюбство, вiдданiсть, незрадливiсть iщирiсть, а також цнотлива невиннiсть i чистота стосункiв, що роблятьйого гiдним оспiвування. Саме таке кохання, як сонце, осяює людськiжиття. Першій музі геніального поета — Оксані — Тарас Шевченкоприсвятив поему «Мар’яна-черниця», саме про неї, по-дитячому світлу,казково незабутню, згадував у поезіях «Три літа», «М.К.» («Менітринадцятий минало»), «Ми вкупочці колись росли». Дорогим ім’ям першокохання Шевченко називав героїнь своїх творів. І ми побачимо, як згодомцей жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючийого шукати в них ту, «справжню» — подругу, дружину, порадницю, якою вдитинстві ввижалась йому Оксана.

40.Романтичний образ поета-пророка у творчостіТ.Шевченка.(*На вічну пам'ять Котляревському* *До Основяненка* *Думи мої думи мої* *Перебендя*)

Уромантичному світі поетичних образів «Кобзаря» одною з найяскравіших романтичних постатей є мандрівний народний співець, змальований у вірші«Перебендя». Самотній сліпий кобзар Перебендя «усюди вештається та на кобзі грає», усюди знаходить потрібне людям слово: з дівчатами на вигоні співає «Гриця» та «Веснянку», з парубками — «Сербина», «Шинкарку», злу свекруху вміє зачепити піснею «про тополю, лиху долю», на базарі «тяжко-важко заспіває, Як Січ руйнували». Кобзар кровно зв'язаний з народом, користується його любов'ю й повагою, є виразником народних печалей і радостей, носієм народних традицій. Він пробуджує в людей високі громадянські почуття, але стає сам собою лише на самоті, в час високого творчого натхнення. В такі хвилини він – не простий виконавець народних пісень, а натхненний поет-творець, наділений палкою, бурхливою уявою, який «все знає... все чує», скрізь проникає своїм поглядом, задушевно розмовляє з природою, володіє чудодійною силою поетичного слова. Свої задушевні пісні Перебендя співає «в степу на могилі, щоб ніхто не бачив». Образ Перебенді-поета значною мірою зливається з образом самого автора «Кобзаря».
41.Біблійні мотиви у творчості Т.Шевченка.

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості.

Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» — «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає».

Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. ї поет знову звертався до Біблії, шукаючи відповіді на одвічні питання й водночас духовну опору у світі.

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв’язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моєНа тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє твоє,

Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю. Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з’явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти».

Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де любов до Бога була неодмінною умовою життя. Українці свято вірили в Бога і ревно молилися, а жорстоку панщину сприймали як замах на їхню віру. Про це Шевченко писав так:

Там неволя,Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дають.

Із цих рядків бачимо, що потреба молитви вважалася такою ж насущною, як дихання і їжа.

Учився Шевченко в школі за церковними книгами, дуже добре знав Псалтир, читав молитви над померлими, відбував церковні богослужіння. У його “Щоденнику” є прекрасні слова про те, яке полегшення йому приносили сповідь та причастя. Уже ці факти розвіюють створений радянськими літературознавцями міф про Шевченка як атеїста.

Загальна характеристика “Давидових псалмів”. У грудні 1845 р. Шевченко вписав у рукописну книгу “Три літа” “Давидові псалми” – 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149 – згідно з Псалтирем. “Десять псалмів у переспіві Шевченка – це ніби невеличкий Псалтир, що обіймає все багатство, що обіймає все багатство й розмаїття Книги псалмів”, – сказав Віктор Радуцький.

Ці десять є не лише високохудожніми переспівами давніх релігійних гімнів та молитов, а й Шевченковими заповідямирідному народові. У “Давидових псалмах” Шевченко висловив немало прохань до Бога про заступництво й особисте спасіння. Але ще палкіше молить він і благає Господа захистити уярмлений, знедолений народ (псалми 43, 136). Із 150 псалмів Шевченко відібрав десять, які дали йому змогу виповісти особисті почуття і думи, а в реаліях біблійної історії Ізраїлю побачити виразні паралелі до суспільних негараздів України.

Отже, поет склав для своїх сучасників молитви, з якими вони могли звертатися до Бога, благаючи прощення особистих гріхів та порятунку України і всіх людей.

«Ісаія. Глава 35». Одним із наскрізних мотивів поезії Шевченка останніх років його життя є світла віра в прийдешню перемогу народу, знесення самодержавно-кріпосницького ладу, оновлення суспільства. Однією з таких світлих, сонячних, переможних пісень Шевченка про оновлення суспільства, про розквіт людини і природи «на оновленій землі» є про вільне й щасливе життя народу після перемоги над «владиками». В біблії пророцтво Ісаії— це втішання «праведних» тим, що бог колись нагородить життям без хвороб і сумування. В ньому нема й натяку на той соціальний протест і переворот, який становить зміст і пафос Шевченкового твору — натхненного гімну людям, які визволилися з рабської неволі і, оновлюючи землю, будують на ній нове, вільне суспільство, нове, вільне, щасливе життя. Встановлення нового ладу й нового суспільства Шевченко зображує як радісне визволення «убогих» і як відплату «злодіям за злая», за їхні кривди. Картина оновлення людини й природи, яку малює Шевченко, захоплює силою й глибиною поетового гуманізму, пафосом утвердження демократичного соціального ідеалу. Жодних згадок про "кайдани" й "невольничі утомлені руки", як і про "рабів" і "владик", у біблії нема. Створена поетом прекрасна, художньо яскрава, пронизана потоками сонячного сяйва картина – це погляд на багато років уперед, це геніальне відчуття всесвітньо-історичної перспективи.
вірш «Ісаія. Глава 35». У своєрідній формі наслідування біблійного пророцтва поет пристрасно висловив свою невичерпну любов до життя й непохитну мрію про визволення людини-трудівника.

Кавказ - Шевченко починає поему переказом/леґендою про Прометея, якого богипокарали за це, що Прометей дав людям вогонь. Прометей прикутий до Кавказькихгір і орел йому дзьобає серце. Однак (але) серце Прометея щоразу відроджується. В цій поемі Шевченко прославляє кавказькі народи, які довгі роки провадилиборотьбу проти московського поневолення.

Шевченко пише, що ніхто не може скувати душу людини і що людина завжди буде змагати до волі. Він закликає до боротьби проти московських тиранів і вірить, щоправда переможе Борітеся - поборете! Вам Бог помагає!

Шевченко критикує московський імперіялізм і каже, що москалі вміють тількибудувати тюрми і поневолювати інші народи.

КАВКАЗ
Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі» — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та

не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.
Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, «прокинеться правда», коли кати народу перестануть знущатися з людей:
Ми віруєм твоій силі І духу живому. Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки. А поки що течуть ріки. Кровавії ріки!
Кавказькі гори политі кров'ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози — удов'ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить «всіх імператорів... з дітьми і внуками».
Ліричний герой поеми славить «лицарів великих» — синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:
Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!
Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн.
Ліричний герой гірко докоряє панству:
Ви любите на братові Шкуру, а не душу!
Зажерливі й багаті моляться розіп'ятому за людство Христу, будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом
Неутомленниє поклониЗа кражу, за війну, за кров, Щоб братню кров пролити просять І потім в дар тобі приносятьЗ пожару вкрадений покров!!!
Поема закінчується зверненням поета до пам'яті його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову «не за Україну, а за її ката». Аліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.
Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним «диким» народам:
Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти,
Як і тюрми муровати, Кайдани кувати.
Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії... бо вже взяли І поле, і море.

Поема «Неофіти» — алегоричний твір. У листі Я. Кухаренкові поет повідомляє, що «він скомпонував» поему «Неофіти» «нібито з римської історії». А насправді мав на увазі не далеку «римську історію», не перших християн-неофітів, яких жорстоко переслідував «лютий Нерон», а близьку, сьогоденну для поета російську історію, «перших російських благовісників свободи» — революціонерів-декабристів, з якими жестоко розправився російський Нерон - цар Микола І. Поема складається з. 14-ти розділів. У сюжеті розповідається про типові явища з життя Римської імперії часів її морального занепаду. В щасливої матері росте син Алкід. Мати молиться за його щастя перед хатніми пенатами і капітолійськими богами. Як і кожен юнак з заможної римської родини, Алкід проводить свою безтурботну молодість в шалених оргіях. Та безжурне життя Алкіда і його друзів різко змінилось після зустрічі з апостолом Петром, який благовістив їм «любов, і правду, і добро». Вони пішли за апостолом у катакомби, стали борцями за правду, любов і братолюбіє, проти тиранії і деспотизму. Незабаром Петра повісили, а «неофітів у Сіракузи в кайданах одвезли». Мати йде шукати свого сина «в Сибір, чи теє... в Скіфію». Шевченко назвав Миколу І Нероном ще в поезії «Холодний Яр». А взагалі ж ім'я Нерона вже давно стало синонімом кривавого деспота. Саме це мав на увазі і Шевченко, втілюючи в сатиричному образі Нерона ті рисивідомого римського імператора, які ріднили його з Миколою І і які були притаманні будь-якому тиранові. Як це характерно взагалі для Шевченка-сатирика, в поемі наявні прямі авторські викриття об'єкту сатири: Нерон — «лютий», «деспот скаженини», «собака», «людоїд», «мерзенний старець». Свавільство Миколи І, як і Нерона, не мало меж. Нерона проголосили самим богом Юпітером. Самообожнювання було характерною рисою і Миколи І. Допомагало сучасникам розпізнати в Нероні Миколу І і саркастичне викриття розпусти «милосердного істукана», від якого «лилася божа благодать» на його «патриціїв і сенаторів».
Головна думкає та, щолюдина може вмерти, але ідея не вмирає, а живе дальше.

42. Еволюція образу жінки у творчостіТараса Шевченка,

«Марія.«Катерина»

46.Жанр. Композиція. Образи поеми Т. Шевченка *Марія*1959р.Шевченко послідовно йде за Євангельським сюжетом,лише в одному відходить від біблійної легенди:за Шевченком Марія мала чоловіка-прозвістителя месії-,як кожна в муках народила сина.Ліро-епічна філософська поема,у якій на матеріалі біблійної образності осмислено найактуальніші проблеми людського буття. Поема стала заключним акордом наскрізної для творчості поета теми материнства,особливо матер.зганьбленого,зневаженого,тобто теми матері-покритки,яку поет зобразив у різних ситуаціях,пережитих різними жіночими хми.Поет найвище підносить матерів-страдниць,чиє життя є втіленням високої та всеосяжної любові до людей, проголошеної християнством:на цей шлях стає мати неофіта Алкіда після його мученицької смерті; втіленням жертовного материнства й високої духовності є Марія,Матір Божа.Основним джерелом для сюжету поеми стала євангельська оповідь про Марію,Йосипа та Ісуса.Події євангельської історії поет поставив «на чисто людському ґрунті» (І. Франко).

Образ Марії є центральним у розгортанні подій:її доля, мрії, зустріч з апостолом, заміжжя, народження Сина, втеча до Єгипту,повернення,перші роки життя в Назареті й виховання Сина, тобто саме ті події,які найповніше розкривають материнство Марії,віддану любов до Сина, навчання його добра-ті риси й учинки, без яких її Син не виріс би в Боголюдину.Марію зображено ідеальною матір'ю, причому матір'ю стражденною-покриткою, яку Йосип, по-батьківськи люблячи свою наймичку, врятував від побиття камінням, одружившись із нею.Шевч.малює високу шляхетність, порядність і надійність Йосипа,який рятує життя Маріїта її Синові. Це типово український сільський дід-тесляр і бондар, з характерними рисамизовнішності.У зображенні постатей і буднів святої родини загальнолюдський ідеал за традицією світового мистецтва набув суто національної форми вияву. По-своєму реконструювавши сюжет, український поет подав Марію продовжувачкою місії Христа: розіп'ята фарисеями за ширення «правди божої», вона вже встає на землі, щоб стереглися «фараони».Поема «Марія» говорить про Шевч.як про«філософа, носія остаточної правди, відважного експериментатора з мовою,поетичними образами,стилем» (Ю. Шевельов).

Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .Шевч.«Катерина»напис.в Петерб.в1838 р,коли Шевч.був уже на волі, навчався в Академії мистецтв. Поема має присвяту«Василию Андреевичу Жуковскому на пам'ять 22апреля1838года».За жанром-ліро-епічний твір. Ситуація, що лежить в основі сюжету поеми(дівчина полюбила чоловіка,довірилася йому, а він покинув її)є вельми ощиреною в лі-рах різних народів.Шевч.читав твори з подібними сюжетними мотивами(«Кларису» С. Річардсона,«Бідну Лізу»М.Карамзіна,«Еду»Є. Баратинського).Однак він інтерпретує цей сюжет абсолютно по-своєму.Він звертає увагу на зруйновану долю жінки-матері,від якої через те,що народила «незаконну» дитину,відвернулися батько,матір,усе село. У ліричних відступах поеми автор співчутливо ставиться до Катерини(«Катерино, серце моє, лишенько з тобою»). Та він не засуджує батьків,які виганяють доньку з дому. Композиційно поема склад.з п'яти розділів.Шевч.дуже коротко говорить про стосунки Катерини й офіцера. Зав'язка подій-знайомство Катер.з офіцером,його від'їзд і народж.в Катрі нешлюбного сина.Одна з найдрамат.сцен у поемі-вигнання Катерини з дому.Кульмінац.сюжету поеми-зустріч Катерини з офіцером-спокусником. Трагічна смерть Катерини в кінці розділу-розв'язка сюжету.Найкоротший, п'ятий розділ,виконує роль епілогу.Катрин син-поводир сліпого кобзаря. Заверш. сцена поеми-москаль,тепер уже великий пан,удруге відцурався свого сина.Шевч.показав з винятковою силою,гуманно стверджуючи людські права матері, сироти

"Образ матері-страдниці, матері-мучениці яскраво змалював Шевченко в одному з найкращих своїх творів на цю тему поемі «Наймичка». Героїню цієї поеми Ганну спіткало таке ж горе, як і Катерину з однойменної поеми: вона стала покриткою, змушена покинути батьків, рідне село, ховатись у полі зі своїм сином. Але на відміну від Катерини Ганна не кінчає життя самогубством, а знаходить у собі сили зберегти життя для сина. Ганна підкидає дитя заможним бездітним хуторянам, а сама стає у них наймичкою. Здається, що Ганна «рада та весела». Насправді ж вона глибоко нещасна, переживає тяжку драму, приховуючи свої материнські почуття. Тільки перед смертю, залишившись наодинці з сином, вона признається йому: «Я каралась весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати».

В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.

Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».

"Слепая" (написана 1842 і за життя поета не була надрукована). Основну частину поеми становить розповідь незрячої матері, жертви панської розпусти, 15-річній Оксаніпро своє страдницьке життя і поневіряння. Росла вона сиротою. Її вродою захоплювалися, любили її в чужій сім'ї. Та ось з'явився в селі старий дідич. Вона повірила йому, а пан зганьбив її і виїхав. Народивши дочку, безіменна героїня поеми знаходить для себе радість і втіху. Все своє життя вона присвятила доньці. Довго вона чекала на повернення пана, батька своєї доньки красуні Оксани, від горя і пролитих сліз осліпла, та надії не втрачала. І дочекалась. Повернувся пан, не відмовився від своєї доньки, взяв її упокої. Але в панських покоях Оксана не здобула щастя. Пан не велів виходити її із покоїв. Слухаючи через вікно спів свого коханого, вона в своїй уяві створює картину втечі. Але за наказом пана козака вбивають. Пан – рідний батько – чинить наругу над донькою. Оксана помстилася і за себе і за свою матір; гайдамацьким ножем зарізала пана, підпалила маєток, і сама, збожеволівши, згоріла в огні пожежі.
Долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.

43.Рання творчість Т. Шевченка.*Кобзар* 1848 його епохальне значення для укр.. літ. Жанрово- естетичний аналіз.

«Кобза́р» — назва збірки поетичних творів Тараса Шевченка

У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії.

Перше видання

Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і єсвоєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка.

Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй».

Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга:народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це неілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного й національного значення. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року.

Перше видання «Кобзаря» надруковано ярижкою.

Друге видання

1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».

Третє видання«Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньоїподорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портретТараса Шевченка.

Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь


Warning: Unknown: open(/tmp/sess_8becac315bfe3b7fe232a21ebcd6bc8c, O_RDWR) failed: Disk quota exceeded (122) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp) in Unknown on line 0